Найважливіше, що ми можемо подарувати вихованцям дитбудинків — свій час, увагу й піклування

Саме це правило зумовлює рішучість учасниць Волонтерського руху «Мар’ям» та однойменної жіночої громадської організації в їхніх регулярних поїздках до дитячих будинків і допомозі їхнім вихованцям. Якось пророк Мухаммад (мир йому і благословення), склавши середній і вказівний пальці своєї руки, сказав: «Я та опікун сироти будемо в раю (так само близькі,) як ці два пальці». Але ж піклування — це зовсім не привезти сироті подарунки кілька разів на рік, пристосувавши візити до певних дат!

Цим діткам бракує не так матеріального (не без того, звичайно, але все ж таки), як елементарної присутності в їхньому житті людей, що вони їм небайдужі — не з обов’язків службових (няні, педагоги, соціальні працівники), а просто по‑людськи. Яке величезне задоволення знати, що десь там, за стінами інтернату, є ті, хто хоч і не може забрати його до себе й подарувати сім’ю, проте любить його й завжди думає про нього. Просто, бо він є. Добрі друзі, з ким можна поділити радість від здійсненої заповітної мрії (наприклад, віднайдення родини, що його полюбила): одна з перших підопічних волонтерського руху, Настя, разом зі меншою сестричкою нарешті знайшли батьків) або поділитися повідати свій сум, на кого можна спертися в разі потреби (волонтери цілий час збирають кошти на такі потрібні діткам із важкими діагнозами курси реабілітації). Ті, хто подарує їм те, чого не забезпечить навіть найліпший дитбудинок: соціалізацію поза їхнім замкнутим світом, а також навички, що стануть у нагоді в дальшому самостійному житті, щоб вихованець інтернату не почувався рибою, викинутою на берег, як вийде з виховного закладу.

В одну з минулих поїздок на прохання дітей волонтери закупили все, що треба, та провели їм майстер-клас приготування найсправжнісінького узбецького плову. Ви б бачили, з яким бажанням маленькі кухарчуки готували! Вони навіть геть-чисто всі вбралися в жовті фартухи і вже так зустрічали гостей.

Щодо дітей з тяжкими діагнозами, то їхній стан помітно покращився, відколи їх узяли під свою опіку волонтери. Малюки пройшли вже по кілька курсів реабілітації та показують чималі успіхи. Адже для них це таке досягнення: стати на ніжки, сісти, поповзти, самостійно їсти, почати ходити й балакати! Від цього, скажімо відверто, залежить їхнє життя. Якщо в найменші роки не знайдуться сміливі батьки, що готові та мають можливість розвивати, лікувати й просто любити цих малюків, то потім на них чекає лиш інтернат для інвалідів (а в нашій країні це, м’яко кажучи, не дуже радісна перспектива) та самотня боротьба за виживання.

Допомога дітям стала можливою завдяки тому, що волонтери постійно витрачають на проект власний час і кошти, а велику частина покупок і процедур оплачено пожертвами небайдужих людей. Якщо ви бажаєте підтримати проект фінансово чи організаційно, даємо номер картки «Приватбанку» (5168 7556 2456 3348), а також контакти координаторів поїздок до дитячих будинків:

(063) 919 18 27 (Сабрін),

(066) 367 41 00 або (097) 077 08 23 (Ольга).