Як не осоромитися: перші тематичні зустрічі до Дня хіджабу

Поки ісламські центри в інших містах готують заходи, присвячені Міжнародному дневі хіджабу, у Запоріжжі та Дніпропетровську вони вже відбулися. Жіночі відділи цих центрів улаштували вечори ознайомлення не тільки з приписами Ісламу, але й з національними жіночими костюмами та головними уборами.

У Запоріжжі, наприклад, охопили традиційний одяг одразу трьох народів: українців, кримців та волзьких татар. Запрошений фахівець, керівник ансамблю «Оксамит» Лариса Купченко, розповіла про основні критерії жіночого одягу в різних регіонах України в старовину, про види головних уборів українських жінок, що залежали від місця проживання, віку, сімейного стану та соціального статусу. До речі, головні убори можна було не просто побачити на картинках, але навіть приміряти: присутнім показали кілька варіантів зав’язування хусток і намітки.

Ніяра Мамутова розповіла про умови хіджабу — усупереч поширеній думці, це не просто назва головного убору, але загальні вимоги до одягу жінки — а ще про те, як одягалися, згідно з приписами Ісламу, кримські татарки, і чим відрізнялося вбрання мешканок Південного берега і кримських степів, як прикрашали свої шапочки-феси та головні покривала-марама жінки киримли. Танзіля Іса, своєю чергою, повідала про особливості жіночого костюма та головних уборів волзьких татарок, зокрема, в татар, що вже не одне століття живуть на Донбасі.

Кожна з близько трьох десятків гостей змогла приміряти вподобаний образ на майстер-класі з різних способів пов’язування хустки, та, звичайно, обміркувати побачене й почуте за чашкою чаю з солодощами.

У відкритому буквально днями Ісламському культурному центрі Дніпропетровська зібралися близько двадцятьох жінок, і половина з них — немусульманки. Отже вечір почали з розповіді про те, що таке хіджаб — зовнішній і внутрішній, і чому без внутрішньої моральності та скромності зовнішній хіджаб утрачає свою суть. Скромність в одязі — припис не тільки ісламський: він є й в інших авраамічних релігіях та в більшості традиційних культур.

Колись саме скромність і вільний крій були головними характеристиками як повсякденного, так і святкового костюма українок. Крім того, окремі деталі вбрання повідомляли найважливішу інформацію про ту, хто його носив: чи досягла дівчина статевої зрілості (зверху сорочки починали носити поясний одяг — спідницю, плахту), чи засватана вона, чи живі її батьки, чи має родичів-чоловіків, яке соціальне та майнове становище її родини; чи заміжня жінка, чи вдова. Стилізований український костюм на манекені став наочним посібником під час розповіді.

Від близького й рідного перейшли до екзотики: гостям показали, як відрізняється одяг жінок в арабських країнах. Оповідачки виділили кілька регіонів, продемонструвавши місцеві костюми: Аравійський півострів (Саудівська Аравія, Ємен), Шам (Сирія, Палестина), країни Магрибу (Туніс, Алжир, Марокко) та Єгипет.

Зазвичай думають, що одяг цих країн абсолютно ідентичний: чорна абая, чорна хустка, закрите лице. Однак це дуже далеко від істини: вбрання відрізняється за кроєм, кольором, оздобою, кількістю шарів та окремих деталей костюма, способом носіння головного убору тощо. Навіть у межах однієї арабської країни одяг осілого населення, містян і кочовиків пустелі дуже відрізнятиметься!

І, звичайно, наприкінці вечора можна було поспілкуватися за чаєм із солодощами та приміряти вподобаний образ. Особливу популярність, несподівано для організаторів, мав екзотичний нікаб: усі хотіли відчути себе загадковою східною красунею, що сховала личко.