Додати новий коментар

У київській гімназії «Наше майбутнє» пролунав останній дзвоник. І якщо понад двісті гімназистів восени знову сядуть за парти, то для випускників 11-А він став прощанням з роками навчання, зі статусом школяра, дитини. Цей дзвоник, як сказав один із випускників — сигнал початку дорослого, відповідального життя.

— Смуток… Сумно, не хочеться залишати гімназію, хоча, з одного боку, хотілося стати доросліше, закінчити 11-й клас і піти, але тепер хочеться ще на рік залишитися, а може, й на довше! Та в будь-якому разі я сумуватиму, звичайно, — зізнається випускниця Назли.

— Чиста ейфорія! Закінчую 11-й клас, рада цьому — але відчуваю, що буду сумувати за друзями. Такі змішані почуття… У планах — університет. Але зв’язки ні з гімназією, ні з «Альраідом» не перервуться, хай там як! — ділиться інша старшокласниця.

Не відмовилися розповісти про свої почуття і хлопці:

— Відчуваю радість, щастя! Весело… і трохи сумно.

— У цей день я відчуваю відповідальність!

— Я дуже схвильований, це дуже важливий день, важливий рубіж у моєму житті!

Емоції переповнюють не тільки нинішніх випускників. Класна керівниця Ірина Георгіївна Константинова теж не може приховати хвилювання:

— Це вже третій випуск у гімназії «Наше майбутнє», і цих дітей я знаю вже 5 років — від того моменту, як прийшла на роботу в гімназію. Для мене це особливий клас, бо не тільки я була їхнім викладачем, а й вони — моїми. Вони допомагали мені на моєму шляху до ісламу… Вони підтримували мене, і якщо я їм давала знання наукові, то вони мені давали знання релігійні. Я й молитися вчилася разом з ними, хоча вони соромилися та іноді питали: «Ну, як це ми будемо вас учити, ви ж учитель!» А я їм: «Ні, ми всі одне одному вчителі, ви в ісламі все своє життя!»… За ці п’ять років багато гарного сталося, я прикипіла до цих дітей, і важко буде відпускати їх. Хоча вони лишаються поруч: у нас у гімназії створюються проєкти, що не дадуть дітям перервати зв’язок із нами. Багато хто з випускників уже виявив бажання допомагати молодшим учням, брати участь у виховному процесі певним чином. І ці сьогоднішні наші випускники — вони жили й живуть не тільки навчанням, вони живуть життям мечеті, життям ісламського культурного центру, і я просто впевнена, що вони не перестануть цікавитися й життям гімназії, не перестануть відвідувати нас.

Урочистості розпочалися читанням аятів Корану. Почесне право довірили учневі 5-Б класу Ахмадові Абу Алрубу, потім ведуча, учениця 10-А класу Лейла Чибісова, прочитала присвячені цій події вірші та запросила нинішніх випускників на чолі з їхнім класним керівником зробити коло пошани шкільним подвір’ям.

Випускники знайшли слова подяки для своїх учителів і наставників, згадавши кожного педагога.

Учениці гімназії Аль-Хамад Анфаль та Айсар підготували для всіх присутніх музичний подарунок, виконавши кілька пісень — щирі оплески та вітальні вигуки не вщухали після кожного вокального номера.

Зворушливим було і привітання від майбутніх першокласників: малюки, що аж восени вперше стануть на поріг класу, пообіцяли випускникам добре вчитися та вручили їм символічні подарунки.

Утім подарунків цього дня було багато. Колектив гімназії постарався, щоб кожен гімназист, який виявив старання та наполегливість у навчанні, не пішов з урочистої лінійки з порожніми руками: розвивчі ігри, іграшки та навіть смартфон дісталися 24 гімназистам-відмінникам і переможцям олімпіад.

Руслана Марцінишина, директорка гімназії, пишається випускниками та впевнена, що цього року кожен із них без проблем зможе вступити до вишу — як це вдалося торішньому випуску:

— Наші учні, як 11-класники, так і 9-класники, показують дуже добрі результати в навчанні. Як ви могли бачити на урочистій лінійці — 24 відмінники. Однак відмінників у нас стало набагато більше: у нас є й «домашники», діти на дистанційному навчанні, і вони не змогли сьогодні бути присутніми на урочистостях.

Емоції, звичайно, переповнюють, бо клас дуже хороший випускається. Це наша гордість, усі діти просто чудові! Знаєте, коли бачиш, як діти з задоволенням навчаються, з задоволенням ходять на заняття, а після уроків з гімназії їх просто неможливо вигнати додому, вони просять: «А можна сьомий урок математики, а можна восьмий урок?» — це завжди тішить. Коли бачиш, як діти прагнуть знань, і знаєш, що ми можемо ці знання їм подарувати… Я навіть не можу добрати слів, бо цього року вдалося провести цей захід. Торік через суворі обмеження це було неможливо. Що вдалося привітати дітей, відзначити цю подію для випускників та для інших гімназистів, відзначити успіхи й досягнення, заохотити найкращих — бо вони всі стараються.

За словами Руслани Марцінишиної, педагоги гімназії зробили все від них залежне, щоб випускники змогли якнайліпше підготуватися до ЗНО, «щоб не бігали якимись курсами, репетиторами, щоб усе, що треба, отримали в гімназії, і їм не довелося шукати щось ще поза нею»:

— Це неправильно, коли дитина ходить в 11-й клас, а ще й має купу курсів! Я категорично проти такого, адже в випускному класі й так дуже велике навантаження, і якщо будуть додаткові курси — осягти неосяжне неможливо, десь буде шкода. Я впевнена, що всі потрібні знання повинна дати школа, і прагну цього в нашій гімназії. Все-таки вчителі знають, де яка дитина має прогалини, на що слід звернути увагу, які знання треба поглибити. Нам удалося посилити дисципліни, що їх хлопці й дівчата складають на ЗНО — не на шкоду іншим предметам.

Свято останнього дзвоника продовжилося за спільною трапезою: разом з випускниками за столом сиділи педагоги та молодші гімназисти — ті, в кого попереду роки навчання.